Як правильно хвалити дитину?

Чим небезпечна дія заради похвали?

Чимало людей, навіть педагогів та психологів, вважають, що похвала — це противага покаранню. Такі собі батіг і пряник. Зробив те, що нам не подобається, — покарали. Вчинив так, як нам подобається, — похвалили.

Якщо похвала стає «пряником», тобто винагородою, дитина починає її прагнути. Здавалося б, це ж добре.

Але в будь-якій діяльності малюка відтепер цікавить не результат, а оцінка. Він починає вимагати похвали за найменшу дрібницю, адже прагне позитиву. І орієнтується змалечку на те, «що скажуть люди».

Не раджу радіти, що виросте чемна та слухняна дитина. Адже в підлітковому віці, коли тінейджер має відокремити свою позицію від батьківської, такі діти орієнтуватимуться на компанію. Заради того, щоб бути крутим, дорослим або хоча б смішним в очах інших, підліток, який звик чекати похвали, піде на будь-яке дивацтво і ризик. Наприклад, селфі в небезпечних ситуаціях, паркур, перебігання дороги. Аби лише його оцінили позитивно.

Не треба жертв

Нерідко те, що подобається батькам, шкодить дитині, неприродно для неї. А похвала стає маніпуляцією, яка спонукає дитину на жертви заради схвалення. Наприклад: «Молодець, тихенько сидиш, не бігаєш» (невитрачена енергія — це шкідливо), «Розумниця, з’їла все, тарілка чиста» (переїдання формує шкідливі харчові звички). Тоді дитина перестає чітко сприймати сигнали тіла й орієнтується на поведінку, яка сподобається іншим.

Те саме — з моральними якостями. «Чемний хлопчик, розповів мені, що накоїв брат», «Добре, що кинула ті східні єдиноборства, ти ж дівчинка, маєш бути ніжною».

Недарма деякі видатні педагоги, у тому числі Марія Монтессорі, вважали, що похвала взагалі шкідлива. Мовляв, дитина має йти за цікавістю, бажанням щось творити — і лише від цього отримувати насолоду. А також вчитися самостійно оцінювати результати.

Але скажіть відверто, чи багато дорослих митців ігнорують реакцію на їхні творіння? Чи не закладено в людині бажання отримати зворотний зв’язок? І як вона має визначити свої критерії оцінки, якщо не має такого досвіду та зразка?

Допоможе фідбек

Між крайнощами «хвалити якомога частіше» і «не хвалити» є компромісний варіант: давати детальний зворотний зв’язок. Тобто замість однакового постійного «Молодець» розповідати, що саме і чому вдалося, які від цього у вас почуття.

Наприклад: «Ти намалював чудові квіти, так добре підібрав кольори — дуже яскраво і радісно, у мене аж настрій покращується, коли я на них дивлюся». Або ж «Ти погладив нашу Кіті так лагідно і обережно, що вона не втекла, як завжди, а сама шию підставляє, їй приємно. І мені радісно це бачити».

Такими фідбеками ви досягаєте відразу двох цілей: демонструєте, як вимірювати результат, і вчите орієнтуватися на емоції інших, а не схвалення чи просто увагу.

А ще цим вирішується вічне питання: як часто можна хвалити, щоб не виростити задаваку. Зворотний зв’язок можна давати стільки разів, скільки потрібно, і ніякої шкоди це не завдасть.

А що робити, якщо дитина хоче реакції, а її «шедеври» викликають тільки позіхання? Не треба казати те, чого нема, тим паче симулювати емоції. Але не треба й ділитися негативом. Хіба лише таким чином вам вдасться донести конструктивні зауваження в гумористичній формі. Але не допускайте сарказму.

Просто знайдіть щось, що можна відзначити, хоча б похваліть за намагання. Наприклад так: «Ти дуже голосно співаєш і дуже багато сил докладаєш. Певно, тебе чують і в Африці. А якщо робити це тихіше і потрапляти в ноти, буде ще краще!»

Хвалити вчинки чи якості?

Спірне питання щодо похвали: позитивно відгукуватися варто лише про вчинки або ж і про якості? Тобто: «Молодець, правильно вирішив задачу» чи «Ти в мене розумник»? Одна група спеціалістів вважає, що фокусуватися треба лише на діях. Інакше можна виховати зарозумілу людину із завищеною самооцінкою, яка вважає себе ліпшою від усіх на світі.

Інша група спеціалістів переконана: дії — це функції. Функція чайника — кип’ятити воду. Функція «гарного хлопчика» чи «гарної дівчинки» — приносити добрі оцінки, прибирати в кімнаті, красиво малювати. Недарма діти все частіше у творі «Портрет мами» замість «лагідна, добра, красива, усміхнена» пишуть «працює, купляє мені, грається зі мною, готує».

Таке зведення людини до функцій, тобто ставлення до неї, як до речі, негативно позначиться в майбутньому. Адже хлопець чи дівчина шукатимуть коханих, орієнтуючись лише на певні параметри, «чим ця людина корисна для мене, а я — для неї». А зовсім не на стосунки та почуття. На яку позицію пристати — вирішувати батькам.

Як не розпестити?

Розпещують не добрі слова, а дії — наприклад, виконання всіх забаганок. Відчувати ж власну значимість, вчитися любити себе дитина може лише орієнтуючись на ставлення до себе батьків. Тож похвала не замінює проявів любові: ніжних поглядів і дотиків, погладжувань, поцілунків, обіймів, слів саме про любов, а не просто схвалення. Зверніть увагу: «Я так люблю тебе, дитино. Ти для мене найкраща у світі» звучить зовсім інакше, ніж: «Ти — найкраща у світі».

---

Маленька людина формує свій образ з коментарів значущих для неї людей. Левову частину вона дізнається про себе, на жаль, з батьківської критики та сказаного спересердя. Тому похвали має бути не менше, а бажано — значно більше, ніж негативу.

Ще важливо, за що саме хвалити. Адже це ще й своєрідне навіювання. Якщо хвалити винятково за розум, гарні оцінки, красиві малюнки, перемоги, отримаємо шанолюбця. А якщо акцентувати увагу на доброті, турботі, допомозі, співчутті, виховаємо товариську людину. Подумайте, що ви хочете виховати в дитині, і заохочуйте навіть найменші кроки в цьому напрямку.

Дев’ять правил, як робити компліменти сину чи доньці

1. Варто «застовпити» нові етапи. Можна пропустити якісь успіхи дитини, але якщо вона освоїла нове вміння, це необхідно відзначити. Приміром, застібувати ґудзики — не велике досягнення, але якщо малюк це зробив вперше, його треба похвалити.

2. Хваліть, коли є результат, а не під час процесу. Фраза на кшталт «Здається, у тебе непогано виходить малювати. Мабуть буде гарна квітка» може заохотити лише дуже невпевнених у собі дітлахів. Решту тільки дратуватиме.

3.  Порівнюйте з колишніми досягненнями самої дитини, а не з досягненнями інших.

4. Не застосовуйте похвалу як сарказм: «От молодець, найкращу вазу розбив!» Це розвиває недовіру до схвалення.

5. Не плутайте похвалу із хвастощами дитиною перед іншими. Розказуйте про її досягнення, якщо вона сама починає ділитися цим. Інакше хлопчик чи дівчинка можуть відчути, що вони цінні лише коли чогось досягають, і хвилюватися: «А що, якщо я не зможу це повторити?»

6. Не знецінюйте власну похвалу. Не кажіть: «Ти молодець, але…» або ж «Я тебе, звісно, похвалила, але дивись, як інші діти…»

7.  Не поспішайте кидати «Молодець», почекайте, доки син чи донька самі прийдуть, поглянуть з очікуванням. Деяким дітям хочеться спочатку насолодитися радістю і лише потім ділитися з іншими. Не позбавляйте можливості самостійно порадіти успіхам.

8. Говоріть з відповідними емоціями, які легко зчитати за мімікою та жестами. Байдужа похвала зводить нанівець увесь вплив. Ще гірше, якщо ви роздратовані іншими людьми або попередньою поведінкою дитини, але розумієте, що за  якесь досягнення слід похвалити, тож цідите крізь зуби: «Чудово!» Регулярне протиріччя між словами та невербальними жестами може болісно вдарити по психіці дитини.

9. «Правило бутерброда» для малюка не діє. Якщо зауваження «загорнути» у похвали, він лише зневіриться у вашій щирості. І щоразу, коли кажуть приємне, чекатиме, а за що ж його хочуть посварити. У дорослому віці такі люди не можуть спокійно сприймати компліменти.

Автор тексту: Аліна Мірошникова